В судовій залі сиділо троє іноземців. Вони трохи налякано, але більше з подивом розглядали присутніх. Тепло одягнені, змучені на вигляд, ніби від недосипу. Українською вони не розмовляли. Хлопці були молоді, з Південної Азії, не знали й англійської, окрім кількох слів. Треба було зрозуміти, де взяти перекладача.
— Ваша честь, ці особи незаконно перетнули український кордон. Ми просимо їх видворення з території України.
 — В мене єдине питання – як вони жили в цих умовах?
 — Наскільки я розумію, вони разом з іншими своїми співвітчизниками жили в звичайному підвалі п’ятиповерхової сталінки. Підкреслю – в підвалі. Кількістю – суддя звірилася з паперами справи – 58 осіб. Це що – транзитний пункт якийсь?
 — Ваша честь, дійсно, оскільки наша область є прикордонною, ми часто маємо справу із незаконним перетином кордону мігрантами. Але ж за умови їх перебування ми не несемо відповідальності. Хтось їм там, вдома – бреше, що от поїдете ви в Німеччину, де багаті німці будуть платити за вас. Але тимчасово чи обманом застрягаючи в Україні – вони зіштовхуються з реальністю, що їх ніхто ані в Німеччині, ані тим більше в Україні не чекає. – Тон та акценти співробітника прикордонної служби судді не сподобався. Він це вловив.
– Зрозумійте, будь ласка, нас і нашу роботу: після початку війни з країною-агресором, таке враження, що потік контрабанди, наркотиків, нелегалів не просто зник – він почав зростати в геометричній прогресії. Ми щороку запобігаємо величезному нелегальному людському трафіку, але ще більше потенційно може залишатися поза нашим контролем. Ви навіть уявити собі не можете, в яких умовах їх переправляють, ховають – це навіть не ставлення до людини як до худоби, це ставлення як до непотребу. Але і вони, – він кивнув в бік іноземців, – часто навчені вже кимось, хто їм обіцяв «золоті обрії» — аби вони тікали, не визнавали вину, затягували процес…
 — Так, але поки вони затримані вами, у вас є не просто 72 години на вирішення їх наступної долі перебування в країні. І не питання в тому, як до них ставляться німці. Питання в тому, як до них ставляться тут, у нас, в Україні ті, хто відповідає за їх тимчасове утримання та перебування під вартою.
 — Пані суддя, вибачте мене за різкість, проте я працюю в прикордонних військах вже майже 20 років. І мені здається, ви занадто гуманно до них ставитеся. Якщо вони і лишаться тут – в чому я дуже сумніваюся, то вони не планують працювати. Вони не планують платити податки. Їм треба утримання. Більше того, я ставлю на те, що вони назвуть себе «політичними» біженцями.
 — Політичними чи неполітичними біженцями, – це залежить від них. Але спершу нам все одно треба знайти перекладача.
 — Робіть, що вважаєте за потрібне, але, прошу вас пам’ятати, що у всіх нас залишилось вже менше 50 годин з 72 на вирішення їх наступної долі. Годинник цокає проти вашої гуманності. Бо я не маю наміру потім ганятися по хащам і чагарям, щоб виловлювати їх назад, аби знову повторювати весь цей 72-годинний цирк.


— Нащо ви берете на себе відповідальність за них? Ну так, це адміністративне провадження, суддя тут грає трохи більшу роль, адже наявність прокурорів тут не передбачена і має бути певний баланс між захистом-адвокатом та судом. Але нащо їх годувати?
Хлопці, яким нарешті знайшли і привели перекладача і призначили адвоката, сиділи і тихо наминали печиво і бутерброди з сиром. Час від часу вони розглядали кабінет, суддю і стиха про щось між собою переговорювалися. Разом з адвокатом вони вже встигли заявити, що на їх батьківщині їх очікує «політичне переслідування», тому вони проситимуть політичного притулку в Україні.  
 — Тому що вони теж люди, Толіку. Опинившись в їх країні ти б теж хотів до себе гарного, людського ставлення, навіть якщо проник би на їх територію незаконно. А у нас ніхто не подумав про те, що протягом цих 72 годин утримання під вартою вони можуть хотіти їсти, пити, чи просто поспати.

Толік уважно роздивлявся хлопців. Колір їх шкіри, волосся, розмова – разюче вирізняли їх з-поміж пересічних мешканців міста.
 — То що ж тепер ви робитимете? Залишилося менше доби на прийняття рішення.
 — Будемо слухати. Ти ж бачиш – ми зняли з розгляду абсолютно всі справи, поки не вирішимо, що робити з ними. Але головна проблема за адвокатом. – Адвокат, призначений хлопцям сидів позаду них і говорив з кимось по телефону.
 — А що з ним не так?
 — Щось дуже завзято він намагається затягти справу. Вже скільки? 6 клопотань, залучення незрозумілих свідків.
 — Ви маєте на увазі…
 — Він хоче, аби їх випустили. Але це моє припущення.
 — Але ж він на те і адвокат, аби захищати своїх клієнтів.
 — Є різниця між тим, аби захищати інтереси клієнта і діяти всупереч їм. Як мені здається, адвокат діє всупереч. Вони нелегально перетнули кордон. Я не дуже вірю в «політичне переслідування вдома». А адвокат піклується більше не про їх інтереси, а про інтереси когось ще.
 — Кого?
 — Це ми побачимо сьогодні.


 — Ваша честь, ми хочемо заявити ще одне клопотання. – адвокат піднявся з місця і приготувався зачитувати. Лариса Сергіївна відклала окуляри в сторону. — Ми хочемо замінити перекладача. Мої клієнти його не розуміють.
 — Шановний пане адвокате. Ваші клієнти добу нормально спілкувалися з присутнім тут перекладачем і навіть не робили спроби заявити про його профнепридатність.
 — Але це Конституційне право моїх клієнтів, – вона взяла до рук клопотання адвоката і почала ознайомлюватися з ним.
 — Так, це Конституційне право ваших клієнтів. Але в мене питання – чи можу я тлумачити ці ваші дії як спробу затягти процес? Зловживання процесуальними правами, іншими словами.
 — Маю не погодитися, Ваша честь – мої клієнти розгублені, адже переживають, що можуть неправильно зрозуміти суть ваших питань, чи дій. А даний перекладач більше не може гарантувати їм адекватний переклад, – хлопці почали схильно кивати до судді. «Чи розуміють вони, що ними грають?».
 — Я змушена визнати таке ваше клопотання зловживанням процесуальними правами, і залишаю його без розгляду.
 — Ваша честь, — адвокат дістав ще один листок, – тоді мої клієнти хотіли б ознайомитися з відеоматеріалами, речовими доказами по справі, де Держприкордонслужба стверджує, що мої клієнти і затримані службою особи – одні й ті самі. Ми не впевнені в цьому, і хотіли б ознайомитися з цими матеріалами, – він передав судді листок клопотання.
 — Шановний пане адвокате, це клопотання не дуже відрізняється від попереднього. В суді раніше вже було встановлено особи зазначених громадян. Також було встановлено, що Держприкордонслужба діяла повністю у рамках закону, і затримала саме цих осіб, що підтверджується протоколом попереднього судового засідання. Клопотання лишається без розгляду.
 — Ваша честь, — адвокат дістав наступний листок. – Мої клієнти просять мене ініціювати допит свідка по цій справі, співробітника Держприкордонслужби, пана Ковтуненка В’ячеслава Ігоревича. На нашу обгрунтовану в клопотанні думку, він може прояснити важливі для моїх клієнтів деталі, – представник Держприкордонслужби нервово крутив в руках телефон і чекав на рішення.
 — Шановний пане адвокате, — суддя глянула на годинник. Лишалося трохи менше години, – З ваших слів виходить, що допит цього свідка важливий для розгляду справи. Проте чому ви не клопотали викликати свідка раніше, а тоді, коли сроки затримання стікають за годину?
 — Ваша честь, на нашу думку, це дуже важливий свідок, якого ми неодмінно маємо допитати.
 — І саме тому ви хочете його допитати, прекрасно знаючи, що він повернувся в свою частину і добиратися до суду йому щонайменше години три, – адвокат розвів руками, – Суд лишає ваше клопотання без розгляду.
 — Ваша честь, — адвокат знову підняв руку, – Мої клієнти просто змушені вдатися до цього кроку. Ми помітили вашу значну зацікавленість рішенням справи, тому маємо заявити про відвід судді, – прикордонник голосно видихнув і поклав телефон на стіл, після чого звинувачувально глянув на суддю.
 — «Справа була процесуально виграна адвокатом. Хлопці поїдуть собі далі і ще не раз будуть обмануті», – стомлено подумала суддя, розглядаючи заяву адвоката.
 — Суд видаляється в нарадчу кімнату, – суддя попросила вимкнути запис, — Ймовірно, що розгляд відводу піде на автоматичний розподіл. Враховуючи, що зараз кінець робочого дня, і у всіх суддів ще є свої справи, — наймовірніше, що до кінця дня цих осіб буде випущено.

Прикордонник почав збирати речі і паралельно набирати когось по телефону. Суддя подивилася на адвоката, а той просто розвів руками.

Категорії: Запис

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *