– Алло, алло. Поліція?, – допитувався в слухавці стурбований голос.
– Ну, так. А ви куди дзвоните?, – неквапливо запитав у відповідь поліцейський.
– Я хочу сказатати…тобто повідомити про злочин: в квартирі 7.., по вулиці Сухомлинського сталося вбивство. Подвійне вбивство.
– Еееее, як би, таааак, – протягнув черговий поліцейський, – я «надєюсь» це не шутка. Бо самі знаєте, що буде…
– Звичайно ж ні, – відповів голос.
– А хто звоне?
– Вбивця.


Сказати, що вбивство дружини професора Єгорова та … її, так би мовити, «близького друга» викликало чималий резонанс в нашому місті – це нічого не сказати. Хоча, якщо бути до кінця чесним, то людей збурив не сам факт вбивства. Зовсім не це. Містян більше хвилювало те, що вбивцею виявився видатний вчений та корінний житель міста Єгоров Михайло Афанасійович. Цей чоловік – наша гордість. Ніхто не міг повірити, та що там повірити, допустити (!!!), що «ідеал» здатен на злочин.

Я не дуже розбираюся в точних науках, знаю тільки, що Єгоров відомий своїми революційними роботами по астрономії. Якось так. Але повертаючись до нашої історії хочеться сказати, що головною її фішкою було те, що Михайло Афанасійович не став ламати комедію, а відразу визнав себе винним. Ба більше, він просив для себе максимального покарання. Здавалося – ну, от, що тут думати – розкрита справа, в якій підозрюваний сам зізнався в скоєнні злочину. Але – як показали подальші події – не все так просто. Ми полюблєямо вірити в міфи, створюємо ідеали, а це спотворює реальність.


Хоча, це досить брудна та інтимна справа, але читачі мають право знати її деталі. Мотив для вбивства у вченого був. Він сам розповідав, що його молода дружина зраджувала йому з колегою. Йому було 54 роки, їй 32. Історія їх знайомства банальна. Як це часто буває – не лише в бульварних романах, а й в житті Ганна була його студенткою. Вона закохалася в Михайла Афанасійовича «по вуха». Вони довго потайки зустрічалися. Коли їй виповнилося 24 роки, пара офіційно оголосила про свої стосунки: успішний вчений та красуня – дружина. Я не «спєц» у людських відносинах, але думаю все
– таки велика розбіжність у віці зіграла свою трагічну роль. Жінка пішла «на ліво».


– Суддя Макогон покликав мене до себе. Як ви вже знаєте, він це робить інколи для того, щоб поспілкуватися перед початком розгляду складних та резонансних справ. Він з-під лоба поглянув на мене, зняв окуляри.
– Ну, от ти мені скажи, нафіга він це зробив? Ну, хіба він не міг її просто вигнати? Це ж кінець його успіхам в роботі. Хто знає, може він ще «Нобеля» отримав би. Якось воно все не так. Не подобається мені ця справа.
– Ви про що?
– Не придурюйся. Все ти прекрасно розумієш…Його Ганнуся, як він її називав, зраджувала йому з його ж учнем. Знайшла з ким! При тому, це тривало декілька років. І Єгоров це знав. Він це сам сказав на допиті. Терпів, терпів, терпів…А тут бац…і «зірвало дах» у старого і «замочив» обох. Вони ж «обнаглєлі» взагалі вже. Прям в нього вдома…
– Так, а що вам не подобається?
– Та ну, як сказати… Він слідкував за нею цього дня. Ганнуся зустрілася зі своїм коханцем, вони сіли в його авто і поїхали до нього ж додому. Михайло Афанасійович тихенько зайшов за ними до квартири. А там на власні очі побачив, що – як то кажуть – відбувається. Раніше, то йому тільки плітки переповідали. Ну, от…його розум і «затуманився». В стані афекту…він їх обох і «порішив». Шкода, звісно…
– Кого?
– Та Єгорова ж. Тим, то вже нічим не допоможеш.


 – Виходило якось епічно: на засіданнях Єгоров заявляв, що він здійснив подвійне вбивство холоднокровно та сплановано, тоді як всі інші учасники процесу, включаючи суддю, намагалися його переконати, що це було зроблено в стані сильного душевного потрясіння, простіше кажучи в стані афекту. Це суттєво впливало на строк покарання вченого. За подвійне умисне вбивство йому «світило» довічне ув’язнення, а, якщо довести, що воно було вчинене у стані афекту, то покарання можна було б пом’якшити. Громадська думка однозначно була на стороні вченого. Не приховував подібних думок і суддя. Місто прокидалося та засинало під обговорення чуток про цю справу.


 – Після емоційного виступу адвоката Єгорова, Віталій Іванович, як головуючий суддя запросив до виступу експертів. На цьому місці – як повідомляють в серіалах – варто прибрати дітей та людей зі слабкими нервами.

Запрошений судмедексперт розповів, що судячи з характеру ножових поранень, ці вбивства були скоєні холоднокровно, що виключає афективний стан. Вбиті не вмерли від перших же проникнень в тіло, а стікали кров’ю в один одного на очах. Була можливість їх врятувати. Але вчений навіть не намагався цього зробити. Присутні люди з незадоволеним гулом зустріли ці твердження. Ніхто не хотів, щоб міф знищувався на їх очах. Ще одним ударом для них стало одкровення про знаряддя вбивства. Ним виявився не звичайних кухоний ніж, в чому була переконана абсолютна більшість містян, а спеціальний військовий бойовий ніж. Це ще більше розлютило присутніх. В сторону експерта посипалися «нелітературні слова». Словом, люди були не готовими сприйняти свого кумира – як жорстокого вбивцю. Незважаючи на шокуючу інформацію, він залишався для них всесвітньовідомим вченим.
– Скажу відверто, я зараз пам’ятаю свої думки…Тоді я був на 100% переконаний, що Єгоров не отримає пожиттєве. Скоріш за все, визнають, що вбивства були здійснені в стані сильного психологічного збудження. Він просидить у в’язниці 5-6 років, а потім його відпустять.


Останнє судове засідання було напруженним: багато преси, неймовірна духота, нерви. Лише один Єгоров виглядав дуже збалансованим та спокійним. Після заслуховування свідків, родичів потерпілих, чергових психіатрів, яких запросив адвокат, слова попросив сам обвинувачений.
– Я знав від багатьох своїх друзів, що в моєї дружини роман…При чому повідомляли мені про це різні люди. Хотіли допомогти, – зле посміхнувся професор та продовжив. Певний період часу я перебував в прострації від цієї новини, не знав, що робити. Потім змирився, «добрі люди» ледь не кожен день доповідали мені де бачили Її та Його…Таке враження, що вони отримували неймовірне задоволення переповідаючи мені деталі побаченного. Мабуть, подобалося бачити, як страждає всесвітньо відомий вчений. Багато хто казав: «ну, як же вона так може!». Це ж треба так паплюжити славетне ім’я. Інколи мені здавалося, що всі про це знали. Але ж я людина…Маю серце. Одного ранку я прокинувся з думкою, страшною думкою, що їх обох треба вбити. Помститися за те, що мене так обманювали. Я дуже довго з собою боровся. Я не міг повірити, що я дійду до того, що буду вирішувати вбивати, чи ні. Але я таки зробив це. Коли темна частина перемогла, тоді я почав готуватися до цього. І от така можливість трапилася мені шість місяців тому…Решту ви знаєте…


P.S.

– Ти знаєш, до того, як він почав говорити, я вважав, що Єгоров здійснив це вбивство перебуваючи в стані афекту. Він побачив їх… В голові щось «щьолкнуло» і взяв ножа. Але коли «учьоний» розповів, що він з цим живе вже кілька років та реально готувався до вбивства… Він спокійно зарізав двох людей. Сам же казав: свою дружину він кохав дуже сильно. Що змусило його таке зробити? Не знаю. Але він точно заслуговував на «пеже» (пожиттєве ув’язнення). При всіх своїх заслугах, він не може залишатися серед нас. Шкода, лише, що ми спочатку якось дуже дивно до цього поставилися: співчували йому, шкодували, – сказав суддя, нервово постукуючи ручкою по столу.

Категорії: Запис

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *