Який масаж нігтів?!
— Балійський
— Вперше чую
— Було б дивно…
— 20 тисяч – мабуть, марсіанський. 10 сеансів?! Вони що, тебе золотом покривають?
— За здоров’я треба платити!
— Ні, до чого тут здоров’я? За крокодила треба платити, за жирафу, за бджіл — бо вони вимирають. Але це, вибач на слові, — «развод для лохов».
— Ти — дурень! Дивись, аби ні до якого іншого «разводу» не дійшло!
— Можливо, — він припаркувався біля «хрущовки», на першому поверсі якої — стоматологія, перукарня та інші «важливі» заклади, – Але сьогодні ніхто не платитиме за твої нігті, скільки ще?
— Шість.
— Шість…Спаси, Господи! Діва Марія! Шість дурних сеансів. Йди і забирай гроші!, — вона відкрила двері і не оглядаючись на чоловіка, попрямувала в салон.

Повернулася лише за півгодини. Ледь притомна.
— Я не розумію, до чого тут банк…
— Ну, вони кажуть, що по договору надання послуг, — вона уважно продивлялась нотатки, — Вони просто підключають банк-партнер.
— Отже, тепер ми якомусь сторонньому банку винні 10 сеансів? Які ти повністю не використала? І розірвати послуги ти не можеш, бо салон тепер ні до чого — тепер це лише ваші з банком проблеми?, — вона знала, що все прямує до вибуху, але він замовк та занурився в думки. Вона лише вичекала, поки його дихання трохи вирівняється і обережно, але чітко промовила, — Так.


В районному суді міста Н з’явилось деяке пожвавлення. Кількарічні звільнення суддів спричинили катастрофічну нестачу кадрів. Інші судді перебували на лікарняних, чи в декретних відпустках вже понад 5 – 6 років. Деякі судді залишилися із зарплатнею та помічниками, проте виконувати свої обов’язки не могли. Їх не встигли обрати безстроково, тому вони досі очікували на свою чергу.

Кількість справ в суді залишилась незмінною, проте слухати їх вчасно ставало все важче. Як казала Ольга Петрівна з канцелярії суду (яка працювала ще за часів Свирида Панасовича, що означає «дуже давно, адже ніхто не знав, хто такий Свирид»): «спочатку ти співчуваєш людям, ставиш себе на їх місце — та настає момент, коли розумієш, що або вони – або ти». Можливо, саме тому Ольга Петрівна завершувала свій робочий день рівно о 18:05, проганяла всіх «людішек» і закривала канцелярію. І хоч ридай. Як вона любила ще повторювати: «У них завжди будуть проблеми».

Сьогодні до суду вперше прийшла суддя, яку було тимчасово переведено Вищою кваліфікаційною комісією для допомоги перевантаженим судам. Пані Лариса Сергіївна, цивіліст з районного суду великого міста-мільйонника («значить, надовго в нас не затримається», — були переконані деякі судді), більш ніж 10 років стажу в суді («значить, зможе слухати і кримінальні справи», — перешіптувалися передусім криміналісти, яким не вистачало додаткової людини), 10 років стажу в якості адвоката («значить, з нею будуть домовлятися», — були переконані інші). Хтось казав, що вона близька до депутата А, бо колись з ним вчилася, хтось — що живе вона «не бідно». Перше враження, коли голова суду представив її колективу суддів — було змішаним. Хоч виглядала вона привітно, все в ній говорило: «Пані та панове, я тимчасово. Не сподівайтесь, що я тут залишусь». Після зборів суддів, нова суддя запросила колег на чай.
— Ну, от так і живем, Ларис-Сергіївно, — протягнув криміналіст Анатолій Павлович. Він вже зрозумів, що призначити нову суддю в колегію з розгляду кримінальних справ не вдасться, — тому беземоційно топив печиво «Марія» в філіжанці кави.
— Цікаво, кого ж вам дадуть з секретарів, чи помічників, — озвалася Соня, молода суддя-цивіліст (складалося враження, що вона часто кидає фрази в повітря, а їй просто подобалося, як вони там кружляють), — Я бачу, вам вже розподілили справи, — вона нахилилась до великого стосу папок, складених на напіврозваленому стільці, протягуючи до себе, — «Інтенсив-Банк», — і тут…
— О, це вже цікаво, — Лариса Сергіївна взяла в руки верхню папку і почала гортати, – В нашому районі дуже багато було справ пов’язаних з цим банком: валютні кредити, оскарження суми боргу, нарахування пені та штрафів (в суді їх називали «поверх пеня»), — Невже тут теж цей банк попрацював..
— Так в тому-то і справа, пані Ларисо, що ось ці гаврики вигадали останнім часом схему з дивними магазинами та мережами, — підкреслив Євген Олександрович, найстарший з усього колективу і почесний «вічний» замісник голови суду. — Ми вже з десяток подібних справ бачили. Схоже, що діє якийсь підприємливий бізнесмен, який має інтерес в цьому банку. От нещодавно бабця причалапує до мене та веде свого діда. — Що, кажу, сталося? Вона йому: — Кажи, погибель, кочерга старий!.. Дід в сльози, — матрац…купив. І тут вона давай верещати: — Матрац, каже, купив — та ви подивіться на цього пройдисвіта, на це лихо моє на житті старечому! Думала, відлежуся, відпочину, гіпертонія заспокоїться, нервувати перестану, може водичку поп’ю в Трускавці вдасться. А на тобі, — він мені вирішив подарунок зробити, бачте — ощасливити, стару, в кінці віку. Ощасливив — ледь не померла, прости, Господи. Тепер кредит маю виплачувати — за що?, — вона до нього, він знову в сльози: — за матрац, але ж він не простий… Ага, нітріловий, із рогами гіпопотама і шкірками ягід Годжі… Ти б ще мені матрац зі свинею за такі гроші подарував — було б більше толку.
— Тобто, суть в чому: він купує товар, проте оформлюється все хитро: ознайомитися з товаром і його споживчими якостями
— не можеш, купівля товару оформлюється, як споживчий кредит з банком і продавець «умиває» руки. Фактично, людина, яка приносить собі додому товар, і розуміє, що не вартує той матрац тих десятків тисяч, — не може повернути його, а повинна ще довго виплачувати гроші за покупку.
— Ага, екзотичне лікування важких хвороб у нас теж вже було, — підхопила Соня.
— Розумієте, в чому справа, пані Ларисо, — ми цим горе-позичальникам відмовляємо.

— Як це розуміти?, — Лариса Сергіївна почервоніла, — Анатолію, ми з вами, начебто, чітко домовилися, що ви допомагаєте протягом часу мого відрядження до суду зі старими справами. Але я не думала, що ви будете створювати нові!, — вона поклала листи на стіл. Анатолій стояв перед її столом похнюпившись.
— Тобто, ви направили запрошення на справи, яких в суді немає. І це вже не перший раз: граматичні, смислові, я навіть не знаю ще які помилки в проекті рішення. Ви накричали на сторону по справі…
— Але я не маю знати, де цей клятий реєстр, хай шукає в Інтернеті!, — спробував захиститися хлопець.
— Ніхто не в праві в суді отримати таку відповідь. А суддя не має виходити з нарадчої та врегульовувати такі ситуації, — вона ще щось хотіла сказати, але зупинилася на мить. Видихнула, — Скільки років ви займаєте цю посаду?
— Три.
— Тобто за три роки у вас ніколи не було подібних конфліктів? Ви за три роки ніколи не відправляли повістки на засідання? Ви за три роки ніколи не складали проекту рішення, про розірвання шлюбу?

Анатолій промовчав. Суддя глибоко видухнула ще раз. Потім начебто прийняла якесь рішення.
— Хтось коли-небудь перевіряв вашу роботу?
— Ні, — тепер його було ледве чутно.
— Зрозуміло, — вона піднялася: — Тепер я перевіряю всю вашу роботу, Анатолію. Щодня ввечері ось на цей куток ви складаєте усю зроблену вами за день роботу. На ранок я повертаю перевірену роботу, а до вечора наступного дня ви віддаєте мені фінальний чистий варіант. Якщо через вас я порушую строки — я буду клопотати про ваше звільнення. Те саме стосується крику на людей.
— Мене не можна звільняти, — спробував захиститися Анатолій. На чолі в нього заграла тонка червона жилка.
— Якщо вам не подобаються умови — можете покласти заяву про звільнення самі.
Помічник промовчав.


За два тижні Лариса Сергіївна вже була більш-менш задоволена робочими умовами. Звичайно, зі стелі все ще сипалась штукатурка, а в залі для засідань було так холодно, що під мантію вона одягала два светри. Проте ці умови порівняно з відстутністю працівників пережити можна
— протягом терміну відрядження.

Спершу на неї розписали всі старі справи, які висіли за суддями, які звільнялися. Суддю підключили до автоматичної системи розподілу справ, щодня їй приносили стоси нових справ — тому їй був потрібен хтось, хто б відписував прості справи (часто вельми шаблонні). Їй дали секретаря, Оксанку, яка якраз працювала із суддею, що звільнився, тому добре розуміла, що і до чого. Та й Анатолій все ж вирішив взятися за розум.

Близько восьмої вечора Оксанка і Толік ще сиділи в своїй «коморці» (кімнаті між кабінетом судді — нарадчою, і холом суду), і продовжували працювати. Ніхто не наважувався йти додому раніше за суддю. Радіо стиха щось мугикало, клацали старі клавіши комп’ютерів. До помічника і секретаря вийшла суддя і запросила на каву.

Вона вже призвичаїла їх до такої практики. В фірмі, де вона працювала до того як стала суддею, ввечері завжди всі менеджери сідали разом та проговорювали план дій на наступний день. Тому помічник і секретар вже почали потроху призвичаюватися до такого режиму і навіть готуватися до таких кава-брейків.
— Завтра в нас, начебто, нічого складного, — вона відкрила плитку шоколаду і коробку з печивом. — Оксано, які там в нас складні справи?
— Зранку два розлучення, потім «трудове», розподіл майна після обіду і кілька банківських справ, — секретар заварила каву і розставила перед колегами.
— На якому етапі кожна з цих справ?, — суддя відкрила контейнер з нарізаними яблуками. Вона хотіла послухати, як «діти» готуються.
— Розлучення — ніяких проблем. В одному, ймовірно, можна буде вийти на примирення сторін. От розподіл майна — складний. І банк. В одній справі — «захист прав споживачів», але в іншій — ситуація складніша.
Суддя подивилася на Анатолія. Вона досі не мала сформованої думки про помічника.
— Справа йде до завершення: заслухані сторони і їх свідки, проведена експертиза щодо підпису. Толіку, ти бачив матеріали справи. Що думаєш?, — Анатолій промовчав, перебираючи думки в голові.
— Дівчина підписала кредитний договір, — він обережно подивився на колег, — за послугу, яку їй мав надавати звичайний манікюрний салон. Проте, вона взяла споживчий кредит в банку, — він перевів дух, намагаючись знайти якесь правильне формулювання. – Клієнт гадки не мала, що підписує. А ще відмовитися вона вирішила від п’ятої, чи четвертої послуги. Однак, вона не змогла розірвати кредитний договір — чим були порушені її права, як споживача, адже послуги вона ще не отримала.
— Так, це позиція сторони відповідачки. Проте, як ти гадаєш, — чи це сильна позиція?, — суддя присьорбнула свою каву.
— Ну, у нас було багато справ, в яких мережеві магазини «впарювали» людям непотрібні товари, а коли покупці намагалися їх повернути — нічого не вдавалось. Були якісь додаткові умови, які зводили нанівець всі їх спроби. Тобто права споживача було порушено.
— Але конкретно в цій справі? Не забувай, що суд не може сам собі вигадувати правила, чи інструменти аби «рятувати» кожного, хто взяв кредит, не прочитавши умови. Ми лише рухаємося в рамках того, про що нас просять відповідач і позивач, на які докази і закони посилаються. Чи сильна позиція у відповідачки?
— Ну…— Анатолій задумався.
— Підпис, — прошепотіла Оксана. Суддя кивнула, — позивачка на руках мала весь кредитний договір. Питання — як його назвали, чи «розстрочкою», чи ще якось
— неважливо — вона в момент підписання бачила абсолютно всі умови і всю вартість могла підрахувати. І бачила, що з’являється банк. Інша справа — як їй пояснювали, чи не пояснювали — це без різниці, вона могла зупинитися і проконсультуватися в знайомого юриста, проте не стала. І лише на четвертому сеансі зрозуміла, що чоловік не буде давати їй такі «кишенькові гроші». Проте підпис стоїть її, а доводити, що дружина знаходилася в стані афекту, чи не розуміла, що робить — вони не стали. Тому, — переможно поклавши до рота шматок яблука, — позиція відповідачки слабка.
Суддя схвально кивнула до обох.


Наступний день пробіг вельми швидко. Подружжя все ж вирішило взяти час на примирення і пішло із суду з трохи зніяковілим виглядом. «Трудова» (справа про звільнення колишнього співробітника правоохоронних органів) все ще була на етапі підготовчого засідання — сьогодні вже вдруге не з’явився адвокат позивача, через що розгляд знову переносився.

Але по-справжньому вони застрягли на розподілі майна. Це була складна, стара справа, яка ходила від судді до судді. З численними претендентами на майно і дріб’язковими чварами, які з’явилися протягом розгляду справи. Після заслуховування вже четвертого свідка, який, як «по писанному», повторював: — Бабця була не сповна розума, коли писала новий заповіт на користь молодшої доньки, а не старшої, яка разом із сім’єю роками не спала, аби старенькій було добре та комфортно.

Суддя зробила перерву та попросила вимкнути запис. Потім повернулася до свідків і запитала: — Чи знаєте ви, що несете відповідальність за неправдиві свідчення? Я хочу ще раз нагадати вам, що ви дали присягу і поставили свій підпис у розписці. Це означає: ви несете повну відповідальність, в тому числі — кримінальну за спотворені чи неправдиві відомості. Після повернення до заслуховування свідків, свідки почали дуже ретельно підбирати слова і навіть підмигування адвоката відповідачки не допомогли утримати загальну логіку. Покази свідків почали суперечити один-одному, вони стали плутатися в роках.

Після того, як судове засідання закрили — суддя і помічник побігли на наступне, бо розподіл майна значно затягся. Сторони за першою банківською справою вже очікували під залом судових засідань. Тому суддя, вибачившись перед сторонами, почала швидко «тараторити», аби повернутися до нормального графіку. Нарешті, за годину з четвертю, засідання скінчилося і всі попрямували на останню справу — «манікюр-кредит», як її назвав Анатолій.


— Мені тут пошепки розказали, що Ви полюбляєте стріляти з пневматики? Може якось дасте нам майстер-клас?, — суддя промовчала. — О, до слова наступного тижня мають бути збори суддів. Маємо вирішити кілька нагальних справ, — Віталій Іванович, голова суду, вертів в руках смартфон і часто відволікався на його писк і дзеленчання.
— Так, звичайно, я попрошу Оксанку занести збори до календаря, — секретар відразу зробила запис в книжці і пішла до «коморки».
— Ларисо Сергіївно, як Вам тут? Чи все добре, ніхто не дратує?,
— він вичікувально, навіть жартома подивився на суддю.
— Ну, окрім безкоштовного висвітлення волосся, — вона вказала на стелю, звідки шматтями відшкарбовувалася штукатурка, — Все гаразд.
— О, так, ми вже давно просимо Державну судову адміністрацію виділити нам гроші на ремонт будівлі, — він швидко змінив тему, — А мій Анатолій, як вам спрацювалися?
— Ну, гадаю, якщо його контролювати — з нього буде хороший помічник судді. Сподіваюся, що і потреба контролювати з часом зникне.

До кімнати судді постукали — в дверях з’явився Анатолій.
— О, Анатолію, ми як раз тебе згадували, — голова суду потиснув руку помічникові. — Ну як, цікаві у вас справи, не нудно?
— От лишень завершили слухати цікаву справу про «манікюр-кредит».
— Тю, Анатолію, я б подумав, що тобі цікава справа про землю, про розподіл майна – але ж не такі штучки, — він голосно розсміявся і повернувся до судді, — «Інтенсив-Банк»?
— Так, — вона не планувала залучати голову в деталі своїх справ.
— Ага, у нас цих справ купа. Там комусь втулили товар, хтось десь узяв кредит. Хтось не прочитав, хтось не догортав договір. А хто у всьому винен — суддя. Тому і відмовляємо усім.
— Але ж це різні предмети спору, — неочікувано проговорив Анатолій, про присутність якого, здавалось, вже всі забули.
— Толіку, ти про що?, — підвів погляд Віталій Іванович до свого протеже.
— У справі про матрац йшла мова про порушення права на повернення товару, права споживачів. Магазин відмовлявся повертати товар. І там позицію споживача обгрунтували і довели. Це типова справа, якщо збереглися чеки. А в нашій справі — позивачка хотіла відмовитися від договору, який сама ж підписала і навіть почала отримувати послуги. І хоча здійснювати платежі вона мала третій стороні — банку, розривати договір їй тепер треба лише і в першу чергу з банком. Проте, якби вона і її адвокат «били» не на кількість використаних послуг, а на те, що між салоном і банком не було ніяких взаємних договорів про надання і кредитування послуг — вони б могли виграти.
— Так, знай, що підписуєш, — голова суду уважно подивився на помічника. — То ти ведеш до того, Толіку, що в суді неправильна судова практика по порушенню прав на повернення товару? — Анатолій проковтнув слину.
— Апеляція, гадаю, розсудить.
Лариса Сергіївна поаплодувала в уяві помічникові та подумала, що, можливо, цього тижня вона його звільняти не буде.

Категорії: Запис

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *