Біля відремонтованої аудиторії медичного вузу скупчилися галасливі студенти. Здається, саме в такі моменти вони вчаться спілкуватися один з одним, відриваючись від віртуального світу смартфонів. Перебування в альма-матер змушує говорити на життєнеобхідні теми.
— Я запитувала у друзів свого хлопця про те, як скласти іспит у Бірюкова. Вони сказали треба готувати не менше 500 доларів. І його абсолютно не хвилює — ходив ти на пари, здавав лабораторки, чи ні. Адже він добудовує сину хату неподалік Ірпеню.

Йдеться про Юрія Івановича Бірюкова, професора медичних наук, який викладає гістологію. Цей, з першого погляду поважний, чоловік має досить дурну славу, дякуючи його ненаситному апетиту до грошей та невгамовній пристрасті до молодих студенток. Проте, професор має потужні зв’язки з чиновниками МОЗу. Як професора, його часто «винаймали» різні фармакологічні компанії для реклами власних препаратів.

Професор викликав до себе студентів по одному. Черга дійшла до яскравої блондинки Ірини, вона скрутила дулю в кишені та несміливо зайшла до кімнати. Настя, її подруга, схрестила пальці на руках. За декілька хвилин вона вийшла посміхаючись: – Іди. Тебе кличе.

У студентки від хвилювання тремтіли руки, перед очима було провалля. Все ж опанувавши себе, вона штовхнула двері. Бірюков Юрій Іванович щось писав у журналі. Почувши скрип дверей, він підняв голову. На його обличчі з’явилася самовдоволена посмішка. Він відразу кинув ручку, повагом піднявся на ноги і промовив:
— Настєнька, моя ти красуня. Скільки ми не бачилися? Мабуть вічність. Ти з кожним днем все квітнеш і квітнеш. Твій хлопець мабуть задоволений, — він зробив паузу і додав зовсім тихим голосом, — тобою у ліжку.

Професор любив себе в ці моменти, він насолоджувався владою. Анастасія відчувала огиду. Дуже хотілося його вбити. Але вона продовжувала стояти як вкопана, схрестивши ноги. Професор підійшов до неї ззаду і прошепотів.
— А ці груди, які немов…Він вже заніс руки, щоб обійняти її.
— Юріє Івановичу, я принесла гроші. Ось — 500 доларів як ви й казали.
Професор різко опустив руки. Розчаровано видихнув.
— Я думав, ти прийняла інше рішення. Але добре. Не хочеш зараз — захочеш пізніше. Давай, їх сюди.
Настя полегшено видихнула, дістала 5 папірців та повільно поклала їх на стіл. Професор схопив їх недбало, відкрив шухляду в столі і жбурнув купюри туди.
Біля дверей почувся якийсь дивний шурхіт. Юрій Іванович насторожено поглянув в той бік. За мить двері знесли люди в масках. Вони залетіли до кімнати та навели пістолети на викладача і на студентку.
Через півгодини всі в університеті гаряче обговорювали, що Бірюкова спіймали на хабарі, за допомогою студентки другого курсу.  


Неприємний хайп

Слідчим не довелося довго мучитися з цією справою. Був факт корупційного злочину — вимагання хабаря викладачем ВУЗу.
Це стаття 368 пункт 4 Кримінального кодексу України. Як і очікувалося, крім студентки Анастасії Вєрєщагіної, інші студенти на відріз відмовилися свідчити проти професора.
В університеті розпочалася неформальна “травля”. Викладачі вперто ігнорували її на заняттях, одногрупники сторонилися її. А з професором навпаки — його навіть не відсторонили від викладання. Ректор вважав, що його підставили.
Цей випадок безумовно налякав Бірюкова, бо він перестав вимагати хабарі, але його відверто вульгарна манера спілкування з студентками залишалися. Кожну лекцію він розпочинав з розповіді про те, що Вєрєщагіна в нього закохалася, але, так як він для неї недосяжний, вирішила помститись в такий спосіб.   
Зрештою справу передали до нашого суду і, завдяки системі автоматичного розподілу судових справ, розглядатиме її Макогон. Суддя сказав мені, що він переконаний — студентку відмовлять свідчити проти професора. І він відбудеться лише штрафом.
Тим часом на університетських інтернет-форумах дівчата-студентки почали анонімно писати про те, що вкрай знахабнілий професор їх домагався: когось запрошував на доопрацювання матеріалу, комусь писав похабні смс та запрошував додому, до декого взагалі відкрито приставав.    

Це стаття 368 пункт 4 Кримінального кодексу України. Як і очікувалося, крім студентки Анастасії Вєрєщагіної, інші студенти на відріз відмовилися свідчити проти професора.
В університеті розпочалася неформальна “травля”. Викладачі вперто ігнорували її на заняттях, одногрупники сторонилися її. А з професором навпаки — його навіть не відсторонили від викладання. Ректор вважав, що його підставили.
Цей випадок безумовно налякав Бірюкова, бо він перестав вимагати хабарі, але його відверто вульгарна манера спілкування з студентками залишалися. Кожну лекцію він розпочинав з розповіді про те, що Вєрєщагіна в нього закохалася, але, так як він для неї недосяжний, вирішила помститись в такий спосіб.   
Зрештою справу передали до нашого суду і, завдяки системі автоматичного розподілу судових справ, розглядатиме її Макогон. Суддя сказав мені, що він переконаний — студентку відмовлятимуть свідчити проти професора. І він відбудеться лише штрафом.
Тим часом на університетських інтернет-форумах дівчата-студентки почали анонімно писати про те, що вкрай знахабнілий професор їх домагався: когось запрошував на доопрацювання матеріалу, комусь писав похабні смс та запрошував додому, до декого взагалі відкрито приставав.


Таємниці, які все змінюють

Віталій Іванович квапився додому. Ще б пак, сьогодні вони з дружиною святкують 15 річницю одруження. Для цього він таки зміг “вирвався” раніше з роботи. Гості розійшлися, він допомагав коханій жінці на кухні, витираючи посуд.
— Як в тебе на роботі?, — запитала дружина, складаючи тарілки.
— Та все ніби нормально. Завтра останнє засідання у справі Бірюкова. Нууу, цього професора. Ти  повинна його знати, ви ж, здається, працювали разом в університеті, — випалив суддя, не відволікаючись.
— Ну, звичайно! Знаю, цього урода… Ти в будь-кого з фармацевтичного факультету запитай. Це просто хворе хтиве створіння, — в її голосі з’явилися нотки жорстокості, а очі випромінювали ненависть.
— Не зрозумів, — сказав суддя, відклавши тарілку.
— Ця потвора приставала ледь не до кожної студентки. Від нього майже не можливо було врятуватися. Ми говорили про це ректору. Але йому завжди було байдуже. Крім того, Бірюков має професорський ступінь і ніхто вигнати його не може.
— І до тебе теж…приставав?, — зціпивши зуби, запитав суддя.
— Так.


                                         Несподіване рішення

— Я переконаний, що з мене знімуть всі звинувачення і суд повністю мене виправдає. Я вважаю цю справу сфабрикованою. Докази, які має прокуратура, дуже непереконливі. Я збираюся подати позов проти цієї студентки та напишу заяву про відшкодування моральної шкоди в розмірі однієї гривні. Це справа принципу, — твердо сказав професор Бірюков в інтерв’ю місцевому телеканалу.
В залі суду було дуже багато людей. Прийшли студенти та викладачі. Більшість із них «зігнали» для підтримки Бірюкова. Професор випромінював впевненість. Він про щось перешіптувався зі своїм адвокатом, інколи перериваючись на дзвінкий сміх.

Суддя розпочав засідання. Державний обвинувач розповідав:
— Справа почалася із заяви студентки про вимагання хабаря. І тоді поліцейські вирішили провести спецоперацію, щоб взяти професора «на гарячому». Дуже важливими в контексті цієї справи були результати експертизи. Прокурор зачитав висновок — підтвердження, що на купюрах, які студентка Вєрєщагіна передала професору — буди відбитки його пальців. Частки спеціальної флуоресцентної фарби на його пальцях та на купюрах мали однакову природу.
Зал помітно оживився — студенти почали кричати.

Слово взяв адвокат, який почав переконувати суддів в тому, що це була помста з боку студентки через закоханість в його підзахисного. За його словами, через те, що Бірюков не відповідав взаємністю, вона прийшла в поліцію і збрехала про вимагання хабара. В кабінеті вона просто кинула ці купюри йому на стіл, а той побоявся, що зараз хтось з інших студентів зайде, тому закинув їх собі в шухляду, щоб під час перерви повідомити поліцію про спробу підкупу.
Після цих слів, присутні в залі розсміялися. Судді в колегії ледь приховували свої посмішки. Лише Макогон сидів незворушно. Але такий піднесений настрій панував не довго.

Вєрєщагіна шокувала описами домагань професора, як і під час дачі хабара, так і раніше.
Віталій Іванович звертаючись до обвинуваченого ледь приховував свій гнів:
— Шановний професоре, прокоментуйте, будь ласка, наступне. Готуючись до цієї справи, ми з помічниками знайшли досить тяжкі звинувачення у вашу сторону на студентських форумах. Якраз те, про що каже пані Вєрєщагіна. Тобто сексуальні домагання.
Обличчя професора покрилося червоними плямами. Він запитально поглянув на адвоката. Той відразу вскочив:
— Ваша честь, мій клієнт відмовляється відповідати на очевидну провокацію. Люди зараз багато пишуть на тих форумах. Це взагалі нічого не значить.
Суддя відреагував миттєво:
— Ви абсолютно праві. Нічого не значить. Поки…Одним словом, ми вийшли на зв’зок з декількома дописувачами. Вони виявилися колишніми студентками Бірюкова. Мої помічники поспілкувалися з ними. Вони дуже перелякані і бояться заявляти про сексуальні домагання. Через повну дискредитацію правоохоронної системи, вони не хочуть нести заяви про це до поліції. Проте ми переконали таки їх це зробити.


Суддя Макогон, керуючись пунктом 1 статті 368 засудив професора до 6 місяців арешту. Вирок справив на Бірюкова гнітюче враження. Він сидів і реально не розумів, що відбувається. Студентка плакала у матері на плечі. Люди поступово розходилися.

Категорії: Запис

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *