Частина 2

Спецоперація

Сподіваюся, серед моїх читачів немає поціновувачів дешевих російських серіалів про кримінальні розбірки, але подальші події до болю їх нагадували. Через декілька тижнів після нашої розмови, в наше місто прибули спецпризначенці, які розгорнули бурхливу діяльність. Я їхав на роботу, обабіч мене пронеслися поліцейські «Кугуари»…

Як виявилося, це була спецоперація вищого поліцейського керівництва області, організована з метою боротьби у сфері наркоторгівлі. Через дві години про це трубили всі мас-медіа міста. Обличчя заарештованих поліцейських, нібито причетних до цього, показали по головним телевізійним каналам. Всього під варту взяли близько 20 чоловік разом з «Валєрою». Як тільки його взяли під варту, то до нас до суду пішли «рєшали» (сленг – люди, які нібито вирішують складні питання).  Спочатку це було таке собі зондування ситуації, їхньою мовою: «прабіть що пачьом». Але найсмішніше і, водночас, найогидніше було інше. Через декілька днів до нас навідувалися мітингувальники. В основному, це були бабці, учні ПТУ та технікумів. Вони раптово заполонили маленьку площу перед судом. Очолював колону з цього різнобарвного натовпу відомий місцевий націоналіст Юліан Шевченко, який нібито воював в одному з добровольчих батальйонів. Я коли побачив його через вікно кабінету, ледь не впав додолу. Транспаранти розповідали про те, що «Валєра» допомагав добровольцям у війні на Донбасі та взагалі, нині відбувається реванш “ригівської” системи. Колона зупинилися. Шевченко взяв до рук мегафон та почав розкачувати юрбу. Люди з перших рядів, повторювали за ним. Всі інші стояли, як довбні. Тут же приїхали місцеві телеканали, які взяли інтерв’ю в декількох міських божевільних. Але ті навіть не знали, як звуть підозрюваного. Натомість  експресивно розповідали журналістам про «злочинну владу».

Тоді ми ще не розуміли, що це тільки початок. Немає необхідності переповідати, як відбувалися перші судові засідання у «справі Валєри» як її охрестили в народі. Містяни були впевнені, що йому все легко зійде з рук. Мовляв, заплатить потрібну суму і втече в Іспанію.

Наступного дня я, нічого не підозрюючи, прийшов на роботу. Поки завантажувався архаїчний робочий комп’ютер, я вирішив посьорфити фейсбук. У групі «Місто N…”  відбувався реально треш. Головною новиною стала, звичайно ж, справа «Валєри». Я ніколи не міг подумати, що в нього стільки фанів. Не встиг я прогорнути чергове повідомлення про «винятково чесного поліцейського», як на екрані телефону висвітилося “Big Boss” – мій начальник. Я б може і переповів вам всю розмову але вона не надто цензурна. Суть полягає в тому що, до Макогона додому прийшли протестувальники. Тобто ті самі бабусі та зтітушковані молоді люди. Вони його заблокували. Суддя викликав поліцію. Ті приїхали але нічого вдіяти не могли. Просто стояли та спостерігали. Перебуваючи в шоці він зателефонував мені. Сценарій був той самий, вимоги не змінні – випустити «Валєру». Через декілька годин суддя приїхав до суду. Він був дуже схвильований. Коли його дочки проходили повз екзальтованих бабусь, на них вилили помиї та облаяли останніми словами. Скажу чесно, мені було трохи смішно, уявивши цю ситуацію. Згодом суд пережив і штурм «націоналістів/активістів». Крім того місцеві медіа поширювали величезну кількість нісенітниць та фейків.

Чому власне блог називається «Галімиє тьоркі»?

Та все дуже просто. Вся справа повільно котилася до ув’язнення «Валєри». На судових засіданнях всі свідки давали проти нього свідчення. Мітинги біля суду не припинялися. Лише кожного разу ставали масштабнішими. Але ми до цього звикли. Але не звикли до того, що майже кожного дня нам телефонували з Києва, приїздили депутати Верховної Ради. Посіяне ними зерно недовіри до суду, масштабна інформаційна кампанія місцевих та національних медіа призвели до того, що всі вважали, що суддя отримав десять мільйонів доларів за це рішення. Мої друзі розповідали, що деяким з них пропонували гроші за те, що вони розповсюджували цю інформацію серед своїх знайомих в соціальних мережах. Всім працівникам суду щодня приходили смс із звинуваченнями в замовній роботі. Єдина радість –

це змусило відмовитися від використання соціальних мереж.

Апогеєм став приїзд спочатку делегації з обласної прокуратури. Пізніше вже неофіційно прибув їх голова – обласний прокурор.

Епілог

Обласний прокурор Рогозін відкинувся у кріслі і тяжко вдихав просякнуте сигаретним димом повітря. Він нервово постукував цигаркою по попільничці. Обличчя було червоним від хвилювання. Вільною рукою він витирав спітнілий лоб. Телефон нав’язливо вібрував на столі. Суддя Макогон напружено вдивлявся у відчинене вікно.

– Я сказав, що я не буду цього робити. Мене люди просто розірвуть.

– А тебе в будь-якому разі порвуть. Хочеш ти цього, чи ні, – єхидно сказав прокурор. Ти ж прекрасно розумієш, що у цій війні ти будеш крайнім. Раніше одні мєнти контролювали цей ринок, а тепер прийшли інші, з тим же бажанням заробити і вирішили вибити перших з насиджених місць.

Столична прокуратура відкрила кримінальну справу проти судді за статтею 375 пункт 2 в справі пов’язаній з одним нечесним забудовником. На суддівському жаргоні це означає “підвісити”. Макогону показали, що на нього теж є управа. Коли хочуть натиснути на суддю, то, як правило, використовують цю статтю. Цією статтею часто користуються

«прокурські» задля того, щоб витиснути для себе потрібне рішення.

І хтозна, як розгорталися б події далі, але через тиждень «Валєру» знайшли повішеним в СІЗО. Це було дивно, адже він завжди говорив про те, що перебуває в гарному психічному здоров’ї і не збирається вчиняти самогубства.  

Справу проти Віталія Івановича потім закрили за відсутністю складу злочину. От такі от з бульбою пироги…

Категорії: Запис

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *