Кожного дня вона добирається до роботи громадським транспортом. Приблизна відстань в одну сторону – до 3 км. Якось суддя подумала – а чому би не їздити велосипедом?
Вона знайшла подібний велосипед до угорського, на якому вчилася їздити ще в дитинстві. Також була задоволена тим, що взялася за свою вагу.  

«Цікаво, чи Рут Гінзбург катається на велосипеді?»
Суддя Лариса Сергіївна вечорами переглядала по кілька сторінок книги, яку їй переслав дядько з Америки. Це була біографія другої в історії жінки-судді Верховного суду Сполучених Штатів, батько якої походив з одеських мігрантів. Дядько сміявся в скайп-колі: «Ти ж не забудь задекларувати книгу, а то з цим курсом – це може стати найкоштовнішим активом в твоєму розпорядженні». Проте, Лариса Сергіївна тепер кожного вечора змушувала себе відкривати книжку, щоб трохи розвантажувати мізки, а заодно не давати їм запилюватися. Тим більше, що вона була англійською. На інше часу фізично не вистачало. Наприклад, на оновлення своїх знань про новації законодавця в цивільній галузі: зміни в кодекси вносилися чи не щомісяця.

Вона крутила педалі і думала про те, наскільки різним є досвід українських жінок в Україні та США. І помітила собаку, який гнався за нею, лише тоді, коли той несподівано почав гавкати. Від несподіванки вона втратила баланс і завалилася на бік. Тут була ціла зграя. Вона проїжджала поряд з великим житловим комплексом, який будували вже років десять. Частина комплексу була заселена, проте інша – лишалася напівзбудованою. Територія довкола була неприбрана, захаращена будівельним сміттям та  амброзією, посеред якої знайшла собі притулок зграя диких псів.

«Ну от, Лар», – підводячись, вилаялася вона про себе, – подряпала ногу та руку. А от Рут Гінзбург, напевно, ніколи не падала з велосипеду».


– Чому ви не працюєте?
–  Не зрозуміла. В коридорі її перехопив розлючений чоловік. Вона бігла на засідання, проте невідомий перегородив їй прохід і не збирався так просто пропускати її.
–  Я не можу подати заяву до суду. Чому моє право на справедливий суд – порушується?
–  Вам необхідно звернутися до канцелярії суду та віддати заяву їм.
–  Але там зачинено!

Вона глянула на годинник – пів на четверту. «Дивно, бували випадки ранньої втечі Олени Петрівни з канцелярії. Проте, так рано – вперше».

– Я третій день приходжу до суду і намагаюся віддати заяву, але кожного разу – когось нема, хтось хворіє, або просто зачинено. А мені нема чим вдома митися! Я хочу відновити своє право на воду.
– Зверніться до голови суду чи до керівника апарату. Вибачте, але в мене зараз справа, – вона протислася між чоловіком і стінкою, і побігла до зали засідань.

«Так, треба було йти працювати в РАГС, був би кожен день як свято».


Як виявилося пізніше, чоловік все ж подав заяву до канцелярії і автоматична система розписала справу їй. Більше того, провидіння, ймовірно, вирішило дійсно пожартувати – заява щодо відновлення постачання води стосувалася будинку, біля якого вона натрапила на зграю. І, хоча, подряпини загоїлися, вона відставила велосипед в коридор і знову повернулася до маршрутки.

Будинок, біля якого вона впала, будувався не 10 запланованих років, а 13. Один з корпусів вже заселяли люди, для яких це був лиш початок пригод. Через низку порушень державних будівельних норм на комплекс все ще не могли видати фінальний комплект дозвільної документації. А через це постачальники послуг з водовідведення, водопостачання, опалення, живлення не хотіли брати на баланс ризиковий будинок. Проблеми у всьому: не тільки з документацією на інженерні мережі, численних порушеннях плану, який мав місце та соціальним складом будинку. Частина квартир була віддана пільговикам. Звісно, не всі з них могли дозволити собі платити «підвищені» – будівельні – тарифи постачальників для поки що нежитлового будинку. Проблеми з внутрішніми комунікаціями та стан підвалу призводив до щорічних проблем зі здоров’ям жителів.

Деякі постачальники пішли на угоду з жителями: допоки будинок не добудують, жителі будуть отримувати комунальні послуги ніби це все ще будівництво – бо в законодавстві немає такого терміну «напівведений, напівзаселений будинок». Та й взагалі, законодавство часто вважає, що того, чого в ньому відсутнє – не існує. Проте жителі тепер були залежні один від одного – несвоєчасна виплата коштів, чи принципова відмова якоїсь квартири – відразу передбачала відключення всього будинку. За останні декілька роки було вже сім відключень. Цього разу вимкнули воду.

– Дітям немає чим митися. Чи це нормально, що моя стара мати має тягати воду з колонки з вулиці?, – чоловік знову переходив на підвищений тон.
– Чи ми відповідальні за те, що у вас є злісні неплатники?

Справа була скандальною, проблемною і звичайно ж чутливою. За останнє десятиліття в місті з’явилося кілька подібних будинків, тому рішення за цією справою очікувало чимало зацікавлених.

– Так, але я плачу за воду. Всі чеки, всі документи -тут – він постукав по товстій папці.
– Шановний, ще раз повторюю: платите не ви, сплачує за послуги будинок – як єдина особа. Якщо ви не сплачуєте нараховану суму – вибачайте. Ми не бюро добрих послуг, – представник міськводоканалу також почав підвищувати тон.

– Читайте Закон «Про житлово-комунальні послуги», стаття 16 частина 3. Ви не маєте права відключати споживача. Пеню нараховувати – будь ласка, змінювати вартість, вимагати доступ… Суддя, хоча і намагалася привести до порядку сторони. Після падіння з велосипеду вона ще й застудилася, тому ледь говорила.

– А потім ми отримуємо платіжну кризу, ми не маємо за які кошти подавати вам воду. Як можна не платити за послугу, якою користуєшся? Це нонсенс! Краще взагалі такі ризикові будинки не підключати, – представник ледь не переходив на крик.

– Ми не несемо відповідальності за забудовника. Ви не маєте права нас відмикати. Так каже закон.
– Ми знаємо, які недосконалі в нас закони і які дурні їх пишуть, – суддя кинула том справи на стіл. Лише це змусило сторони звернути увагу на неї.

– Якщо ви не почнете розмовляти нормально – я видалю обох з залу і буду слухати справу у формі письмового провадження. – голос в неї майже пропав, тому вона здебільшого сичала.
– Чому я змушена на вас, дорослих людей, кричати? В залі запанувала тиша.
– Суд оголошує перерву до завтра.
– Її помічник, Толік, зайшов за кілька годин до кабінету судді. Вона трималася за голову і намагалася читати справу. До хворого горла додалася температура.

– Ларисо Сергіївно, можливо, вам краще додому поїхати? Кепсько виглядаєте.
– Толіку, ти ж бачиш – роботи купа. Коли я буду її робити? Ці рішення, – сказала вона вказала рукою на відкриті папки справ перед собою, – завтра сторони мають отримати повний текст рішень. 
– Ну, до слова, ви зараз єдиний суддя, який так довго сидить на роботі.
– «Він був правий», – подумала вона. Автоматична система розподілу справ мала рівномірно розподіляти справи і відповідно, навантаження між суддями. Але це не означало, що її колеги однаково відносилися до своїх обов’язків: хтось міг дозволити собі піти раніше, чи прийти пізніше. А дехто сидів на роботі, аби встигнути відписати всі рішення. «Всіх клієнтів не охопиш, у всі справи не залізеш, Ларисо», – любив говорити їй старший партнер в її юридичній фірмі.
– Так, певно, ти правий, сказала суддя. Толік поклав на її стіл стос документів та кореспонденції, які накопичилися за вечір.
– Це як теорія обмежень, -сказав він, виходячи з кабінету.
– Як що?, – вона задумливо переглядала папери і намагалась зрозуміти, що було не так з верхнім.
– Ну, теорія обмежень. Це книга, яка ніби-то художній роман, але там про роботу будь-якого колективу. Він завжди працює за швидкостями найповільнішої ланки.., – повідомив помічник.


Суддя вимкнула запис.

– На нашому рівні, моє рішення ваш конфлікт зовсім не вирішить. Так, законодавство, – вона глянула на кислого представника постачальника комунальних послуг, – передбачає, що відмикати воду не можна. Але ми розуміємо невідповідність цих статей ринковим умовам. Моя позиція: це питання треба вирішувати відразу на кількох рівнях: законодавчому і конкретному – тобто вашому. Ви все одно воюватимете: або одне з одним, або з іншими подібними проблемними будинками. Тому судова практика каже, що потрібно відновлювати постачання води. Якщо Ви вже взялися надавати послуги цьому будинку – то дійте відповідно до закону. Але для того, щоб змінити джерело виникнення конфліктів – треба йти до законодавця. А щодо вас, – суддя глянула на позивача, – якщо ви знайдете спосіб, як розподілити відповідальність рівномірно між проживаючими – то не будете залежати від недоброчесних жителів. Теорія обмежень систем. Трошки відкоректована.
– Вибачте, Ваша честь – позивач схилив голову, – але це якийсь ідеалізм. У нас це не працюватиме.
– Погоджуюся з позивачем – я навіть не знаю, як наша компанія може це втілювати в життя, – кивнув відповідач до позивача. Суддя закрила справу і взяла її до рук.
– Робота судді в тому і полягає, щоб давати відповіді. Проте, як ці відповіді реалізовувати – питання відкрите.


Лариса Сергіївна крутила педалі. Вона під’їхала до недобудови і зупинилася. Попереду з зарослів амброзії виглянуло кілька собачих вух. Суддя витягла з рюкзака клаксон і прилаштувала у паз на рулі і поїхала.
«Навіть, якщо весь світ валиться – це не означає, що чиясь халатність або недбалість має заважати жити, користуватися водою чи кататися на велосипеді».

Категорії: Запис

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *