Мене звати Анатолій_Анатолій. Я, звичайно, не модний та прикольний  телеведучий Анатоліч, але спробую «запалити зірки» в судових справах, хоч і не так високо.
Взятися за перо, чи то пак, клавіатуру, мене змусила одна обставина.
В нашій пост-Майданній, загрузлій у війні за Незалежність країні, відбувається багато реформ: якісь більш успішні, якісь просто для кількості, інші – долаючи шалений спротив. Як на мене, найголовніша з реформ, яка необхідна для виживання держави – судова.
Я можу вгадати з точністю майже на 100% асоціативний ряд, який виникає у читача при згадуванні слова «суддя». Це – корупціонер, крадій, дорогий автомобіль, власний палац, непокарані «мажорчики», «тотальне рєшалово», «банки з доларами на городі», «засівання грошима»… … …

Якщо у вас виникли подібні образи, то вам точно сюди. Я розповім непридумані історії про українців та наші судові поневіряння, такі, якими вони є насправді. Адже досвід роботи помічником суддів дозволяє розгорнути перед вами часом й справді епічні сюжети.

Суди – це чітке відображення нашого суспільства. Ми всі є заручниками усталених моделей відносин, моральних догм та виховання. І якщо хочеться щось змінити, зокрема, в судах, треба мати уявлення, з чим саме маєш справу.

Тому, як кажуть – come on, let’s go!

P.S.

Написати перший блог мені допоміг звичайний життєвий випадок. Якось я їхав до батьків потягом, і до мене в купе приєдналися прекрасні молоді люди. Як і годиться, більшість часу вони провели у своїх смартфонах, але коли відволікалися від екранів, обговорювали цікаві теми. Серед іншого, говорили про сумнозвісне ДТП “імені Зайцевої”, що трапилося у Харкові в жовтні 2017 року. Як виявилося, студенти на 99% були впевнені, що справедливого суду в цій справі не буде, і впливовий батько-бізнесмен вже підкупив суддю. Не скажу, що мене це сильно вразило, але стало прикро. Адже я був свідком досить непростих судових слухань, пов’язаних з регіональними «царьками». І першою з таких історій мені згадалася… Але ні… Краще, про все спочатку.


Судні Будні – це серія історій про роботу українських суддів. Розповіді пов’язані між собою єдиною сюжетною лінією: середньостатистичне місто, невідомий районний суд тощо. Будь-які співпадіння обставин справи, дійових осіб чи зображень – є випадковими. Наші історії (Будні) – це вигадки авторів. Наша мета – розказати про суд і судові процеси цікаво, креативно та нестандартно. Побічно ми хочемо популяризувати судову журналістику та зацікавити широку публіку тим, що зазвичай відбувається за дверима зали судових засідань. Ми не є правниками, тому покладаємося на Вашу поблажливість відносно певних неточностей.